Аналіз проблем та якості життя пацієнтів. Тема: Проблеми якості життя пацієнтів

Соціологічне дослідження серед пацієнтів проводилося з метою вивчення найбільш значущих для них проблем, що виникли у зв'язку з постановкою діагнозу онкологічного захворювання та у процесі подальшого лікування, виявлялася думка пацієнтів щодо організації лікувально-діагностичного процесу в ОД №2 р.

Москви, існуючі недоліки, а також вивчалася поінформованість пацієнтів з різних питань, що стосуються як безпосередньо їх захворювання, так і системи надання медичної допомоги в цілому, з'ясовувалося ставлення респондентів до платної медицини та ін.

Усього було опитано 535 пацієнтів ОД №, більшість з яких (82,3%) склали особи віком 50-79 років (табл. 4.1.), які мають вищу (59,0%) та середню спеціальну (23.0%) освіту (рис. 4.1.)

Мал. 4.1. Розподіл пацієнтів за рівнем освіти

Майже половина (44,3%) пацієнтів, які взяли участь в опитуванні, лікуються в ОД № 2 з 2010 року та 55,7% розпочали лікування в даному ЛПЗ раніше, причому 18,3% з них – до 2006 року (рис. 4.2 .). Такий склад респондентів свідчить про те, що в дослідженні взяли участь особи, які добре орієнтовані в організації лікувально-діагностичного процесу в ОД № 2 та існуючих проблемах.

Мал. 4.2. Розподіл пацієнтів за віком та роком початку лікування

в онкологічному диспансері №2

Таблиця 4.1.

Розподіл пацієнтів за рівнем освіти та віком

Слід зазначити, що основну частку (80,9%) серед опитаних становили жінки (мал.

4.3.) у віці 50-69 років, які страждають на рак молочної залози (табл. 4.2.).

Мал. 4.3. Розподіл пацієнтів за віком та статтю

Таблиця 4.2.

Розподіл пацієнтів за віком та органом, захворювання якого є первинним

Серед респондентів 58,5% перебувають і 41,5% не перебувають у шлюбі (табл. 4.3.).

Таблиця 4.3.

Розподіл пацієнтів за віком та сімейним станом

Більшість опитаних (63,8%) – пенсіонери, 36,0% – працюючі громадяни, серед останніх 26,0% – особи з повною та 10,0% з неповною трудовою зайнятістю (табл. 8). При цьому слід зазначити, що лише 1,5% пацієнтів ОД №2 не мають групи інвалідності.

Серед респондентів (незалежно від віку та рівня освіти) 53,9% віднесли себе до групи населення з низьким рівнем доходів, 45,3% - із середнім, і лише 0,8% пацієнтів відзначили, що їх доходи вищі за середній рівень (рис. 4.4.).

Таблиця 4.4

Розподіл пацієнтів за віком та трудовою зайнятістю

Мал. 4.4. Розподіл пацієнтів за віком та рівнем доходів

Відомо, що встановлення фактора онкологічного захворювання є величезним психологічним шоком як для самого пацієнта, так і для його родичів. Поряд з цим у хворих виникає значна кількість проблем, пов'язаних з адаптацією в суспільстві, які можуть істотно впливати на якість їхнього життя.

У ході опитування було виявлено, що 44,2 на 100 опитаних пацієнтів незалежно від віку відчувають страх, 33,9 зі 100 респондентів не впевнені в результаті захворювання, пацієнти працездатного віку турбуються про те, як зароблятимуть гроші (7,4), що вони «буде з роботою» (12,1); особи старших вікових категорій відчувають приреченість (33,0), 12,5 зі 100 опитаних відчувають брак інформації (табл. 4.5.). Було виявлено, що, в основному, респондентів цікавлять не загальні проблеми охорони здоров'я, а лише ті, що стосуються їх як пацієнтів, зокрема, респонденти висловлюють потребу в інформації про форми та умови надання конкретних медичних послуг, 23,2 із 100 опитаних хочуть знати більше про свій діагноз.

Щодо поінформованості пацієнтів, також слід зазначити, що 19,0% з них нічого не знають про систему обов'язкового медичного страхування, а у 10,0% опитаних через відсутність відповідної інформації є організаційні труднощі при оформленні інвалідності або пацієнти взагалі не знають, що з їхньому захворюванні можна оформити групу інвалідності. Також було виявлено, що 46,6% хочуть мати доступну для сприйняття брошуру-пам'ятку про поведінку у побуті з подібним захворюванням.

Результати опитування свідчать, що у 53,2% респондентів незалежно від віку відносини між подружжям з моменту початку захворювання покращали або не змінилися (37,0%) (рис. 4.5), 60,1% респондентів відзначили також покращення ставлення до них дітей ( 4.6.).

Таблиця 4.5.

Що турбує пацієнтів онкологічного диспансеру у розрізі віку респондентів

Мал. 4.5. Як змінилося ставлення чоловіка(і) з моменту

захворювання опитаних

Мал. 4.6.. Як змінилося ставлення дітей з моменту захворювання

опитаних

Було виявлено, що найчастіше пацієнтам проводиться 4-6 курсів хіміотерапії (45,9%), у третій частині випадків (30,7%) - 1-3 курси, 7-9 курсів отримують 10,4% пацієнтів та 13,0 % проходять 10 і більше курсів хіміотерапії (рис. 4.7.), у своїй слід зазначити, що понад 6 курсів цього виду лікування проходять переважно пацієнти молодшого віку (від 20 до 59 років).

Мал. 4.7. Число курсів хіміотерапії, проведеної опитаним хворим

Серед респондентів, яким проводилася хіміотерапія, половина (51,0%) вказали, що добре переносять дане лікування, 23,9% відзначили, що даний вид терапії погано відбивається на їхньому самопочутті та працездатності і стільки ж респондентів, які, ймовірно, неодноразово проходили хіміотерапію. що загальний стан залежить від ступеня токсичності (табл. 4.6.).

Серед респондентів 60,9% можуть у разі потреби користуватися громадським транспортом, 14,2% – здатні ним користуватися лише 3 рази на тиждень, 15,6% – лише 1 раз на тиждень та 9,3% – не здатні за станом здоров'я їздити у громадському транспорті (рис. 4.8.).

Мал. 4.8.. Здатність респондентів користуватися

громадським транспортом

Таблиця 4.6.

Розподіл думки пацієнтів, які проходили хіміотерапію,

про її переносимість

Щодо здатності респондентів самостійно керувати машиною відповіді розподілилися наступним чином: 74,4% - не можуть керувати машиною (відповідно з них більшість склали особи віком 60 і старше), 19,6% - можуть щодня, 3,6% - 3 рази на тиждень, 2,4% – 1 раз на тиждень (рис. 4.9.).

Мал. 4.9.. Здатність респондентів керувати автомобілем

Таким чином, результати опитування ще раз підтверджують положення про те, що одним з компонентів повноцінної системи допомоги хворим, які страждають на онкологічне захворювання, є створення умов його психологічної та соціальної підтримки.

Майже половина респондентів (45,5%) вказали на покращення медичного обслуговування в ОД №2 за останні 1-3 роки, третина (30,1%) – вважають, що воно не змінилося, 20,8% важко дати свої оцінки, і лише на думку 5,6% населення, медичне обслуговування у цьому ЛПЗ погіршилося (4.10.).

Мал. 4.10. Розподіл відповідей респондентів питанням:

«Як змінилося медичне обслуговування в ОД №2

за останні 1-3 роки?

Серед недоліків у організації роботи ОД № 2 респондентами було виділено такі: наявність черги біля кабінету загальної онкології (35,5 на 100 опитаних) та хіміотерапії (29,8), недоліки у роботі реєстратури (9,3) та ін. (табл. 4.7.).

Було виявлено, що у 56,5% опитаних на відвідування ОД №2 йде понад 3 години.

Поряд із вищесказаним отримані результати свідчать, що значну частину респондентів (70,9%) задоволено, 26,1% задоволено не повною мірою та 3,0% не задоволено результатами медичного обслуговування в ОД № 2 (рис. 4.11.).

Таблиця 4.7.

Що викликає у опитаних дискомфорт у стінах ОД №2 залежно від їхнього віку (на 100 опитаних)

Мал. 4.11. Задоволеність пацієнтами результатами

медичного обслуговування

Отримані результати також свідчать, що в сучасних умовах на особливу увагу заслуговує вирішення проблеми лікарського забезпечення лікувально-профілактичних установ, у т.ч. надають медичну допомогу хворим, які страждають на онкологічні захворювання. Серед респондентів 11,6 зі 100 відзначили відсутність необхідних препаратів в аптеці ОД №2, 6,2 зі 100 опитаних стикалися з нерегулярним постачанням препаратів протягом місяця та 5,8 зі 100 пацієнтів з нерегулярним постачанням препаратів на початку місяця.

Безперечно, виявлені проблеми в організації лікувально-діагностичного процесу мають бути враховані керівництвом даного ЛПЗ при виробленні управлінських рішень, неспрямованих на їхнє нівелювання, та визначенні пріоритетів для вкладення фінансових коштів.

Результати дослідження свідчать, що нині більшість (77,4%) пацієнтів (незалежно від віку, освіти та соціального стану) вважають ефективною безкоштовну державну систему надання медичної допомоги (рис. 4.12.).

Мал. 4.12. Розподіл думки респондентів на запитання: «Чи вважають вони за ефективну безкоштовну охорону здоров'я»

Слід зазначити, що у ОД №2 практично не стягуються неформальні платежі за медичні послуги. На це вказали 97,5% опитаних, 2,5% респондентів вказали на те, що в цьому ЛПЗ має місце вимагання грошей з пацієнтів. Цей факт заслуговує на належну увагу і вимагає вжиття відповідних заходів.

Поряд із вищесказаним 92,2% респондентів вважають за можливе подарувати лікарю квіти, цукерки та ін. (рис. 4.13.).

Мал. 4.13. Розподіл думки респондентів щодо терміну

«віддячити лікарю»

Серед респондентів 83,7% вважають, що заробітна плата лікаря у сучасних умовах має бути від 50 до 100 тис. рублів (рис. 4.14).

Мал. 4.14. Розподіл відповідей респондентів питанням:

"Якою має бути зарплата лікаря, щоб він не потребував

у «поборах» із хворих?"

Таким чином, проведене анкетування дозволило отримати інформацію від респондентів:

Про організацію надання медичної допомоги в ОД №2 м. Москви про існуючі проблеми в системі організації допомоги онкологічним хворим в амбулаторних умовах;

Про психологічні та соціальні проблеми пацієнтів, які страждають на онкологічні захворювання;

Про задоволеність респондентів результатами надання медичної допомоги та про фактори, що впливають на цей показник;

Про поінформованість пацієнтів і лікарів з цілого ряду питань і про найбільш значущі канали отримання інформації, що цікавить;

Про ставлення респондентів до платних медичних послуг та ін.

Про ставлення респондентів до платних послуг та ін.

Аналіз соціологічного опитування пацієнтів ОД №2 м. Москви дозволив оцінити якість їхнього життя за параметрами:

● психо-емоційний стан хворих;

● медико-соціальні чинники, що впливають стан хворого на злоякісні новоутворення;

● рівень задоволеності медичним обслуговуванням у диспансері;

● економічні аспекти медичних послуг.

27043 0

Останніми роками з метою оцінки рівня соціально-економічного благополуччя індивідуумів, соціальних груп населення, популяції, доступності їм основних матеріальних благ дедалі частіше почали використовувати поняття «якість життя». Всесвітня організація охорони здоров'я (1999) запропонувала розглядати це поняття як оптимальний стан і ступінь сприйняття окремими людьми та населенням загалом того, як задовольняються їхні потреби (фізичні, емоційні, соціальні та ін.) у досягненні добробуту та самореалізації.

Виходячи з цього можна сформулювати таке визначення: якість життя - це інтегральна оцінка індивідуумом свого становища в житті суспільства (у системі загальнолюдських цінностей), а також співвідношення цього положення зі своїми цілями та можливостями.

Іншими словами, якість життя відображає рівень комфортності людини в суспільстві та базується на гріх основних компонентах:
. умови життя, тобто. об'єктивна, яка залежить від самої людини сторона її життя (природне, соціальне середовище та ін);
. Спосіб життя, тобто. суб'єктивна, створювана самим індивідуумом бік життя (суспільна, фізична, інтелектуальна активність, дозвілля, духовність та ін.);
. задоволеність умовами та способом життя.

Нині дедалі більше уваги приділялося вивченню якості життя медицині, що дозволило глибше вникнути у проблему ставлення хворого до свого здоров'я. З'явився навіть спеціальний термін «якість життя, пов'язане зі здоров'ям», під яким мають на увазі інтегральну характеристику фізичного, психологічного, емоційного та соціального стану хворого, що ґрунтується на його суб'єктивному сприйнятті.

Сучасна концепція вивчення якості життя, пов'язаного зі здоров'ям, ґрунтується на трьох складових.

1. Багатомірність. Якість життя, пов'язане зі здоров'ям, оцінюється характеристиками, як асоційованими, так і не асоційованими із захворюванням, що дозволяє диференційовано визначити вплив хвороби та лікування на стан хворого.

2. Змінність у часі. Якість життя, пов'язане зі здоров'ям, змінюється у часі в залежності від стану хворого. Дані про якість життя дозволяють здійснювати постійний моніторинг стану хворого та у разі потреби проводити корекцію терапії.

3. Участь хворого на оцінці свого стану. Ця складова є особливо важливою. Оцінка якості життя, пов'язаного зі здоров'ям, зроблена самим хворим, є цінним показником його загального стану. Дані про якість життя, поряд із традиційним лікарським висновком, дозволяють скласти більш повну картину хвороби та прогноз її перебігу.

Методологія дослідження якості життя, пов'язаного зі здоров'ям, включає ті самі етапи, що і будь-яке медико-соціальне дослідження. Зазвичай, об'єктивність результатів дослідження залежить від точності вибору методу.

Найбільш ефективний метод оцінки якості життя в даний час - соціологічне опитування населення шляхом отримання стандартних відповідей на стандартні питання. Опитувальники бувають загальні, застосовувані з метою оцінки якості життя, що з здоров'ям населення загалом, незалежно від патології, і спеціальні, використовувані при конкретних захворюваннях. До опитувальників, які використовуються цих цілей, пред'являються певні вимоги. Вони мають бути:
. універсальними (охоплювати всі параметри якості життя, пов'язаного із здоров'ям);
. надійними (фіксувати індивідуальні особливості якості життя, пов'язаного зі здоров'ям у кожного респондента);
. чутливими (зазначати будь-які значні зміни здоров'я кожного респондента);
. відтворюваними (тест-ретест);
. простими у використанні;
. стандартизованими (пропонувати єдиний варіант стандартних питань та відповідей для всіх груп респондентів);
. оцінювальними (давати кількісну оцінку параметрів якості життя, пов'язаного зі здоров'ям).

Коректне з погляду отримання достовірної інформації дослідження якості життя, що з здоров'ям, можливе лише за використанні опитувальників, які пройшли валідацію, тобто. отримали підтвердження того, що вимоги, що пред'являються до них, відповідають поставленим завданням.

Перевага загальних опитувальників полягає в тому, що їхня валідність встановлена ​​для різних нозології, що дозволяє проводити порівняльну оцінку впливу різних медико-соціальних програм на якість життя, хворих, які страждають як окремими захворюваннями, так і відносяться до різних класів хвороб. Водночас недолік таких статистичних інструментів – це їх низька чутливість до змін стану здоров'я, з урахуванням окремо взятого захворювання. Тому загальні опитувальники доцільно застосовувати при епідеміологічних дослідженнях з метою оцінки якості життя, що з здоров'ям, окремих соціальних груп населення, популяції загалом.

Прикладами загальних опитувальників можуть бути опитувальник SIP (Sickness Impact Profile) та опитувальник SF-36 (The MOS 36-ltem Short-Form Health Survey). Опитувальник SF-36 один із найпопулярніших. Це пов'язано з тим, що він, будучи загальним, дозволяє оцінювати якість життя хворих з різними захворюваннями та порівнювати цей показник із таким у здорової популяції. Крім того, SF-36 дозволяє охоплювати респондентів віком від 14 років і старше, на відміну від інших опитувальників для дорослих, у яких мінімальним порогом є вік 17 років. Перевага даного опитувальника в стислості (містить лише 36 питань), що робить його застосування досить зручним.

Спеціальні опитувальники застосовуються з метою оцінки якості життя хворих із тим чи іншим захворюванням, ефективності їх лікування. Вони дозволяють вловити зміни якості життя пацієнтів, що відбулися за короткий проміжок часу (зазвичай за 2-4 тижні). Спеціальні опитувальники застосовуються з метою оцінки ефективності схем лікування конкретного захворювання.

Зокрема їх використовують при клінічних випробуваннях фармакологічних препаратів. Існує багато спеціальних опитувальників, наприклад AQLQ (Asthma Quality of Life Questionnaire) і AQ-20 (20-Item Asthma Questionnaire) для бронхіальної астми, QLMI (Quality of life after Myocardial Infarction Questionnaire) та хворих на гостримінфар.

Координацію робіт з розробки опитувальників та їх адаптацію до різних мовних та економічних формацій веде міжнародна некомерційна організація з вивчення якості життя – Інститут MAPI (Франція).

Єдиних критеріїв та стандартних норм якості життя, пов'язаного зі здоров'ям, не існує. Кожен опитувальник має свої критерії та шкалу оцінок. Для окремих соціальних груп населення, що проживають у різних адміністративних територіях, країнах, можна визначити умовну норму якості життя хворих та надалі проводити порівняння з нею.

Аналіз міжнародного досвіду використання різних методик вивчення якості життя, пов'язаного зі здоров'ям, дозволяє поставити низку питань та вказати на типові помилки, які допускаються дослідниками.

Насамперед виникає питання, чи доречно говорити про якість життя в країні, де багато людей живуть за межею бідності, державна система охорони здоров'я фінансується не в повному обсязі, а ціни на медикаменти в аптеках недоступні для більшості хворих? Швидше за все, ні, тому що доступність медичної допомоги розглядається як важливий фактор, що впливає на якість життя хворих.

Друге питання, яке виникає щодо якості життя, чи обов'язково проводити опитування самого хворого чи можна опитати його родичів? При вивченні якості життя, пов'язаного зі здоров'ям, необхідно враховувати те, що є значні невідповідності між показниками якості життя, оціненими самими пацієнтами та «сторонніми спостерігачами», наприклад родичами, друзями. У першому випадку, коли рідні та близькі надмірно драматизують ситуацію, спрацьовує так званий «синдром охоронця». У другому випадку проявляється «синдром благодійника», коли вони завищують реальний рівень якості життя у хворого. Саме тому здебільшого лише сам пацієнт може визначити, що добре, а що погано в оцінці свого стану. Винятки становлять деякі опитувальники, що застосовуються у педіатричній практиці.

Поширеною помилкою є ставлення до якості життя як до критерію ступеня тяжкості захворювання. Не можна робити висновки про вплив будь-якого методу лікування на якість життя хворого, ґрунтуючись на динаміці клінічних показників. Важливо пам'ятати, що якість життя оцінює не тяжкість перебігу процесу, а те, як пацієнт переносить своє захворювання. Так, при довготривалій хворобі деякі хворі звикають до свого стану і перестають звертати на нього увагу. У таких пацієнтів можна спостерігати підвищення рівня якості життя, що, однак, не означатиме ремісію захворювання.

Багато програм клінічних досліджень спрямовано вибір оптимальних алгоритмів лікування різних захворювань. У цьому якість життя сприймається як важливий інтегральний критерій ефективності лікування. Наприклад, він може використовуватися для порівняльної оцінки якості життя хворих, які страждають на стабільну стенокардію напруги, що пройшли курс консервативного лікування і піддалися операції черезшкірної транслюмінальної коронарної ангіопластики, до і після лікування. Цей показник також може бути використаний при розробці реабілітаційних програм для хворих, які перенесли тяжкі захворювання та операції.

Доведено значення оцінки якості життя, пов'язаного зі здоров'ям як прогностичного чинника. Дані про якість життя, отримані до лікування, можуть бути використані для прогнозу розвитку захворювання, його результату і таким чином допомогти лікарю у виборі найбільш ефективної програми лікування. Оцінка якості життя як прогностичного фактора може бути корисною при стратифікації хворих у клінічних дослідженнях та при виборі стратегії індивідуального лікування хворого.

Важливу роль відіграють дослідження якості життя хворих у контролі якості медичної допомоги, що надається населенню. Ці дослідження є додатковим інструментом оцінки ефективності системи організації медичної допомоги на основі думки його головного споживача — хворого.

Таким чином, дослідження якості життя, пов'язаного зі здоров'ям, являє собою новий та ефективний інструмент оцінки стану хворого до, під час та після лікування. Великий міжнародний досвід вивчення якості життя хворих свідчить про його перспективність у всіх розділах медицини.

О.П. Щепін, В.А. Медик

Стаття присвячена питанням концептуального осмислення оцінки якості життя у контексті розвитку соціології медицини. Вирізняють кілька теоретико-методологічних підходів до вивчення якості життя. Об'єктивний підхід передбачає аналіз якості життя за допомогою комбінації різних нормативних та статистичних характеристик, за допомогою яких можна об'єктивно судити про ступінь задоволення потреб та інтересів людей. Суб'єктивний підхід до дослідження якості життя пов'язаний з оцінкою потреб та інтересів конкретних людей, які відображаються в суб'єктивних уявленнях індивідів, їх особистих думках та оцінках. Дослідження проблем якості життя хворих на цукровий діабет має базуватися на аналізі стійких соціальних практик, в основі яких лежить взаємодія установок, цінностей. Важливим видається не тільки виявлення місця здоров'я в системі цінностей пацієнтів, а й дослідження життєвих стратегій та реальної поведінки. Цукровий діабет, з урахуванням складного режиму контролю та лікування, а також численних соматичних проявів (гострих та хронічних ускладнень), надає виражену дію на якість життя та можливості реалізації життєвої стратегії. Разом з тим і якість життя, і особиста життєва стратегія пацієнта, у свою чергу, значно впливає на ефективність лікування захворювання. Увага автора наголошується на взаємозалежності та взаємозв'язку якості життя та ефективності стратегії лікування, обґрунтовується необхідність комплексної моделі медико-соціальної допомоги, в якій ключову роль відіграє активність пацієнта, формування аттитюдів самозбережної поведінки.

цукровий діабет

якість життя

оцінка якості життя

самозбережна поведінка

1. Новик А.Л., Іонова Т.І. Посібник із дослідження якості життя у медицині. - М: Медіагруп.-2007.-314 с.

2. Решетников А.В., Шаповалова О.А. Здоров'я як предмет вивчення у соціології медицини. М., Геотар-Медіа, 2008.

3. Решетніков А.В. Соціологія медицини - М, Геотар-Медіа, 2007.

4. Савченко Т.М., Головіна Г.М. Суб'єктивне якість життя: підходи, методи оцінки, прикладні дослідження. - М: Видавництво Інституту Психології РАН. – 2006. – 168 с.

5. Сарансков В.Є., Грузіна Є.С. Якість життя: до питання про сутність та зміст поняття // Підвищення якості життя населення – найважливіша проблема Російської Федерації: Збірник наукових статей за матеріалами III Міжнародного форуму «Якість життя: співдружність науки, влади, бізнесу та суспільства» / Фонд «Соціальна інноватика» 2-х частинах. – М: Муніципальний світ, 2005.

6. Abetz, L., Sutton, M., Brady, L., McNulty, P., Gagnon, D.D. Diabetic Foot Ulcer Scale (DPS): якість життя інструмент для використання в клінічних тріалах // Прац. Diab. Int. – 2002. – № 19. – P. 167-175.

7. Anderson, RJ, Freedland, K.E., Clouse, RJ, Lustman, PJ. Процедура якорбідного удушення в adultes with diabetes: meta-analysis // Diabetes Care. – 2001. – 24. – P. 1069-1078.

8. Bradley C. Importance of Differentiating Health Status from Quality of Life // The Lancet. – 2001. – № 357. – P. 7-8.

9. Bradley, C., Todd, C., Gorton, Т., Symonds, E., Martin, A., Plowright, R. Розвиток індивідуальної літературної міри залежить від впливу diabetes на якість життя: theADDQoL / /Qual Life Res. – 1999. – №8.-P. 79-91.

10. Garratt, A.M., Ruta, D.A., Abdalla, M.I., Buckingham, JK, Russell, I.T. SF36 здоров'я поставлені питання: необов'язкове мера пристосування для ручного використання з NHS // British Medical Journal. – 1993. – № 306. – P. 1440-1444.

11. Gill, Т., Feinstein, A.R. Critical appraisal of quality of quality-of-life-measurements // JAMA. – 1994. – № 272. –P. 619-626.

12. Global status report on noncommunicable diseases 2010. Geneva, World Health Organization, 2011

13. Hart, N. The Sociology of Health and Medicine. Оксфорд. 1993.

14. International Diabetes Federation. Diabetes Atlas, 4th edition. – 2011.

15. Mathers, C.D., Loncar, D. Projections of global mortality and burden of disease from 2002 to 2030. PLoS Med, 2006, 3(11): e442.

16. Rubin, R.R. Diabetes and Quality of Life//Diabetes Spectrum. 2000. - № 13.-P. 21-23.

17. Snoek, FJ. Якість життя: A Closer Look at Measuring Patients" Weil-Being // Diabetes Spectrum. - 2000. - № 13.-P. 24-28.

Цукровий діабет є одним із найпоширеніших у всьому світі хронічних захворювань. За даними Міжнародної Діабетичної Федерації нині у світі налічується вже понад 366 млн. хворих на цукровий діабет, а до 2030 року їх кількість збільшиться майже вдвічі і перевищить 552 млн. осіб. За прогнозами Всесвітньої організації охорони здоров'я, у 2030 році діабет стане сьомою причиною смерті за значущістю. Більше 80% випадків смерті від діабету відбувається у країнах з низьким та середнім рівнем доходу.

Медична статистика свідчить, що спостерігається і тенденція зміни вікової структури цукрового діабету, на 3% на рік зростає кількість хворих на цукровий діабет 1 типу, який називають діабетом молодих. Цукровий діабет є серйозною медико-соціальною та економічною проблемою сучасного світу, зростає необхідність підвищення якості життя хворих та ефективності діабетологічної допомоги на основі комплексних медико-соціологічних досліджень.

Проблема якості життя предмет дослідження різних галузей наукового знання. На початкових етапах дослідження поняття «якість життя» підмінялося такими категоріями, як «спосіб життя», «стиль життя», «рівень життя». Однак ці категорії узагальнюють лише ті чи інші якісні та кількісні сторони життя людей. Дійсно, категорія «спосіб життя» фіксувала форми життєдіяльності людей, типові для історично визначених соціальних відносин. Категорія «стиль життя» конкретизувала зміст способу життя, розкривала його особливості, що виражаються у спілкуванні та поведінці. Категорія «рівень життя» акцентувала свою увагу на життєзабезпеченості, фіксуючи лише кількісну сторону життя, ступінь задоволення матеріальних та культурних потреб людей.

У концептуальному плані виділяють кілька теоретико-методологічних підходів до вивчення якості життя. Об'єктивний підхід передбачає аналіз якості життя за допомогою комбінації різних нормативних та статистичних характеристик, за допомогою яких можна об'єктивно судити про ступінь задоволення потреб та інтересів людей (наприклад: рівень злочинності, безробіття, забруднення навколишнього середовища, чисельність населення, кількість національного капіталу, частка капіталу сільському господарстві, кількість наявних природних ресурсів.). Об'єктивні показники будуються на відомостях, отриманих ззовні та не є частиною життєвого досвіду конкретної людини. Основна мета використання об'єктивних індикаторів - якомога точніше вимір рівня життя суспільства чи індивіда з урахуванням статистичної інформації. Цей напрямок вивчення якості життя зараз найбільш інтенсивно розробляється в суміжних з психологією науках.

Суб'єктивний підхід до дослідження якості життя пов'язаний з оцінкою потреб та інтересів конкретних людей, які відображаються в суб'єктивних уявленнях індивідів, їх особистих думках та оцінках. Концепції якості життя рамках даного підходу побудовані на твердженні, що справжнє значення якості життя відбито у суб'єктивних відчуттях індивідів, які формуються з урахуванням життєвого досвіду індивіда, його емоційного стану, рівня інтелектуального розвитку. Даний напрямок пов'язаний із дослідженням загальної задоволеності життям, відчуття щастя, основних факторів та детермінант, які визначають задоволеність життям людини в сучасних умовах; ієрархії структури компонентів якості життя та основних показників даного феномену; особливостей духовного та культурного життя людей; соціально-психологічних факторів життєдіяльності особистості за умов змін; соціально-психологічних особливостей людини, її ціннісних орієнтацій, норм поведінки.

Історично склалося так, що вимір якості життя вироблялося двома різними способами: вимір об'єктивних умов життя та вимір суб'єктивних оцінок життя. Однією із спроб врахувати багатоаспектність поняття якості та рівня життя стала концепція «людського розвитку» (Human Development Project), яка широко застосовується в міжкраїнних зіставленнях. Соціальний розвиток пов'язується насамперед із накопиченням та розвитком людського капіталу. Рівень людського розвитку безпосередньо пов'язується з можливістю реалізації людини як особистості та як члена даного суспільства. Цей аспект рівня життя включає два елементи: перший – якість життя людей, що враховує демографічні, медичні, екологічні та інтелектуальні умови їхнього існування та самореалізації; другий - інтеграцію індивідуумів у суспільство: їх вплив на суспільні процеси (участь в управлінні, демократичні процедури.), Наявність або відсутність дискримінації окремих соціальних груп.

На етапі формується підхід, орієнтований інтеграцію суб'єктивних і об'єктивних показників якості життя. R.R. Rubin розглядає якість життя як багатовимірну конструкцію, що включає особисте суб'єктивне сприйняття фізичного, емоційного та соціального благополуччя, а також когнітивний (задоволеність) та емоційний (щастя) компоненти. У дослідженнях зазначається, що якість життя співвідноситься з широким спектром індивідуального досвіду людини.

Все більший науковий інтерес викликають проблеми взаємозумовленості якості життя та здоров'я людини. У структурі якості життя стан здоров'я є одним із складових. Всесвітня організація охорони здоров'я визначає якість життя як сприйняття індивідуумами свого становища в житті в контексті культури та системи цінностей того середовища, в якому вони живуть, у нерозривному зв'язку з їхніми цілями, очікуваннями, стандартами та турботами. Як основоположні критерії якості життя Всесвітньою організацією охорони здоров'я виділено такі параметри: фізичні (сила, енергія, втома, біль, дискомфорт, сон, відпочинок); психологічні (позитивні емоції, мислення, навчання, концентрація, самооцінка, переживання); рівень незалежності (повсякденна активність, працездатність, залежність від ліків та лікування); соціальне життя (особисті взаємини, суспільна цінність суб'єкта, сексуальна активність); навколишнє середовище (побут, благополуччя, безпека, доступність та якість медичної та соціальної допомоги, забезпеченість, екологія, можливість навчання, доступність інформації); духовність (релігія, особисті переконання).

Крім того, Всесвітньою організацією охорони здоров'я зазначається, що за відсутності реальної загрози для життя пацієнта якість життя слід розглядати як основний критерій ефективності лікування. Але разом з тим, впровадження дослідження якості життя в клінічну практику супроводжується труднощами, які багато в чому пов'язані з відсутністю уніфікованих підходів до оцінки параметрів якості життя, так і складністю інтерпретації отриманих даних. У зв'язку з цим у деяких дослідженнях вводиться спеціальний термін «якість життя, пов'язаного зі здоров'ям» (HRQL), пов'язане з оцінкою впливу на якість життя здоров'я або хвороби. У рамках цього підходу оцінка якості життя, насамперед, пов'язується з дослідженням впливу хвороби та лікування на функціонування, надії та суб'єктивне благополуччя. Міжнародний; та вітчизняний досвід досліджень якості життя хворих свідчить про значні перспективи методу. .

Ефективність діагностичної та лікувально-профілактичної допомоги хворим на цукровий діабет, як і раніше, не висока, що підтверджується і в негативній динаміці гострих та хронічних ускладнень, зростанні інвалідизації та рівня смертності, пов'язані з цукровим діабетом. Умови життя, особливості виховання та традиції надають дуже важливу, а часом і визначальну роль у формуванні поведінки людини, у тому числі й щодо власного здоров'я. Особливого значення набуває формування мотиваційних атітюд пацієнтів щодо здорового способу життя та самозбережної поведінки.

Застосування соціологічної системи інтерпретацій в аналізі проблем здоров'я та якості життя призводить до зміщення фокусу уваги в інтерсуб'єктивну сферу індивідуального існування - у сферу соціальних та міжособистісних відносин суб'єкта. Соціологічний підхід передбачає розгляд проблеми здоров'я у світлі основних проблем соціалізації та соціального взаємодії. Самооцінка якості життя та стану здоров'я залежить від багатьох факторів, що обумовлює необхідність подальшої комплексної оцінки ступеня впливу тих чи інших соціально-економічних факторів на погіршення перебігу цукрового діабету, для пошуку причин та умов покращення якості його лікування та діагностики, актуалізується проблема концептуального обґрунтування моделі оптимізації медико-соціальної допомоги хворим на цукровий діабет 1 типу.

Підвищення якості життя нерозривно пов'язані з розглядом можливостей реалізації життєвих стратегій, активністю пацієнта, розширенням набору доступних соціальних ролей. При наданні медико-соціальної допомоги хворим, які страждають на цукровий діабет важливим є облік не тільки біомедичних, але соціальних, поведінкових та психоемоційних показників.

У контексті забезпечення якості життя хворих на цукровий діабет життєве самовизначення, проблеми вибору та формування життєвих стратегій належать до соціальних проблем, що викликають постійний дослідницький інтерес, але в той же час зміни форм і способів визначення життєвих перспектив, факторів і умов, що їх детермінують, потребують постійного оновлення теоретико-методологічних підходів нового рівня концептуального осмислення соціальних практик, що динамічно змінюються, в умовах соціальних трансформацій. Акцентування уваги в рамках соціологічних досліджень на формування життєвих стратегій пов'язані зі збільшенням різноманіття соціальних каналів, зміною способів соціальної адаптації.

У ціннісному світі кожної людини існують якісь «наскрізні» цінності, які є практично стрижневими у сфері діяльності. До них, на нашу думку, можна віднести здоров'я людини, ставлення до власного здоров'я, як фактор досягнення успіху в сучасному суспільстві, здоровий спосіб життя, як спосіб збереження та зміцнення здоров'я індивіда. Зниження значимості цих цінностей у той чи інший період викликає у суспільстві серйозне занепокоєння. Звідси у світовій практиці з'являється нова методологічна стратегія комбінування даних масових кількісних досліджень з вивченням поодиноких випадків, окремих типових життєвих траєкторій. Проблема виявлення особливих станів особистості, що передують її реальному поведінці, є у багатьох дослідників.

Ставлення до здоров'я та сприйняття стану здоров'я, по суті, інтегрує такі категорії, як знання про здоров'я, усвідомлення та розуміння ролі здоров'я у процесі життєдіяльності людини, її впливу на соціальні функції, емоційні та поведінкові реакції. Найчастіше пацієнти пов'язують зміна стану здоров'я із впливом деяких зовнішніх чинників, не вірять у можливість впливати на своє захворювання. Таке сприйняття визначається зовнішнім або екстернальним локусом контролю. Внутрішній (інтернальний) локус контролю має на увазі наявність впевненості у своїй здатності впливати на обставини власного життя, у тому числі і на стан здоров'я. Локус контролю у хворобі є тією психологічною основою, на якій будуються стратегії подолання; він також визначає ступінь дотримання хворим на медичні рекомендації. Пацієнти з різними варіантами локусу контролю вимагають особливої ​​уваги у визначенні стратегії та тактики лікування.

Крім того, протягом часу під впливом хвороби змінюються багато характеристик особистості, не залишається незмінною та ієрархія мотивів. У результаті формується поведінка хворого, яка значною мірою визначається життєвою стратегією, тією функціонально-рольовою позицією, яку хворий реалізує у спілкуванні з оточуючими. В даний час оцінці якості життя та дослідження життєвих стратегій надається все більшого значення у загальній системі оцінки лікувально-профілактичної допомоги пацієнтам, у тому числі з ЦД 1 типу.

Принципове значення в контексті підвищення ефективності лікування набуває формування активної, усвідомленої самозбережної поведінки. На когнітивному рівні важливий ступінь поінформованості або компетентності пацієнта з проблем цукрового діабету, знання основних факторів ризику та ускладнень, розуміння ролі власної активності та самозбережної поведінки у забезпеченні ефективності життєдіяльності та ефективності лікування. На емоційному рівні важливим є становлення високого рівня довіри у відносинах лікар-пацієнт, зниження рівня тривожності, вміннями контролювати власний емоційний стан. На мотиваційно-поведінковому рівні ключовим стає зміна значущості збереження здоров'я в індивідуальній ієрархії цінностей, ступінь сформованості мотивації на збереження та зміцнення здоров'я, ступінь відповідності дій та вчинків пацієнта вимогам та рекомендація лікаря; відповідність самооцінки стану здоров'я. Стратегії лікування має бути спрямована не лише на коригування соматичного стану, зумовленого хворобою, а й на корекцію психоемоційного стану, соціального самопочуття, пов'язаних зі ступенем соціалізованості та можливостями самореалізації пацієнтів.

Дослідження проблем якості життя хворих на цукровий діабет має базуватися на аналізі стійких соціальних практик, в основі яких лежить взаємодія установок, цінностей. Важливим видається не тільки виявлення місця здоров'я в системі цінностей пацієнтів, а й дослідження життєвих стратегій та реальної поведінки. Цукровий діабет, з урахуванням складного режиму контролю та лікування, а також численних соматичних проявів (гострих та хронічних ускладнень), надає виражену дію на якість життя та можливості реалізації життєвої стратегії. Разом з тим і якість життя, і особиста життєва стратегія пацієнта, у свою чергу, значно впливає на ефективність лікування захворювання.

Традиційна природничо спрямованість медичного мислення призводить до того, що на практиці увага в процесі терапії приділяється переважно на клінічні та метаболічні показники, залишаючи за рамками уваги соціально-психологічні аспекти. У той же час, в рамках сучасної біопсихосоціальної моделі здоров'я та хвороби центром є хворий як особистість зі своїми переживаннями та побоюваннями, прагненнями та надіями. Якість життя, пов'язане зі здоров'ям та задоволеність лікуванням є важливими параметрами при оцінці ефективності лікування. Значний науково-дослідний інтерес медичної спільноти до суб'єктивної картини хвороби пов'язаний із взаємопов'язаністю та взаємовпливом об'єктивних та суб'єктивних факторів, що відносяться до захворювання та його лікування, а також широким спектром змінних та умов, що визначають повноцінне, насичене життя особистості та можливості реалізації життєвої стратегії.

Нині у сфері дослідження якості життя при діабеті немає універсального інструментарію, який дозволив би всебічно оцінити всі його аспекти. Вибір одного або кількох інструментів для оцінки якості життя залежить від завдань, які ставляться в конкретному дослідженні. До загальних інструментів відносяться: Medical Outcomes Study 36-ltem Short Form Health Survey-SF-36, Nottingham Health Profile - NHP, EuroQoL, The World Health Organization даний опитувальник оцінки якості життя є визнаним і широко застосовуваним як у популяційних дослідженнях, так і спеціальних. Разом з тим, для отримання найбільш повної картини, що характеризує поведінкові аттитюди поведінки, що страждають на цукровий діабет 1 типу, виявлення соціальних факторів та особистісних особливостей, що визначають активність пацієнта у стратегії лікування та реалізації самозбережної поведінки, на наш погляд, дослідницький інструментарій необхідно включати шкали на основі системи індикаторів, що характеризують оцінку життєвих перспектив та соціального статусу, соціального самопочуття; сприйняття депривіруючих факторів; стереотипів, мотиваційних та поведінкових атітюдів щодо здоров'я.

Інтерпретація результатів дослідження, на нашу думку, дозволить найбільш повно обґрунтувати взаємозв'язок і залежність між зміною якості життя хворого, типом життєвої стратегії та перебігом захворювання людей, які страждають на ЦД 1 типу; виявити фактори соціальної депривації та особливості внутрішньої картини у сприйнятті хвороби та власної ролі в ефективності лікування; виділити особливості сприйняття життєвих перспектив і можливостей самореалізації хворих, які страждають на ЦД 1 типу.

Рецензенти:

Смирнова О.М., д.м.н., професор, завідувач кафедри ендокринології та клінічної фармакології Пермської державної медичної академії ім. Ак. Є.А. Вагнера, м. Перм;

Анікін Л.С., д.соц.н., професор, завідувач кафедри соціології комунікацій та управління Національного Дослідницького Університету «Саратовський Державний Університет ім. Н.Г. Чернишевського», м. Саратов.

Бібліографічне посилання

Пропонуємо до вашої уваги журнали, що видаються у видавництві «Академія Природознавства»

На рубежі ХХ та ХХI століть механізація та автоматизація виробництва призвели до гіподинамії значної частини людства, що, у свою чергу, викликано дисбалансом витрати енергії, зміною перебігу низки біохімічних процесів та збільшенням маси тіла у населення економічно розвинених країн. Загалом ця проблема стає однією з глобальних, що торкаються всіх країн. Тому проблема ожиріння в наш час стає все більш актуальною і починає становити соціальну загрозу життю людей. Ця проблема актуальна незалежно від соціальної та професійної приналежності, зони проживання, віку та статі. Значимість проблеми ожиріння визначається загрозою інвалідизації пацієнтів молодого віку та зниженням загальної тривалості життя у зв'язку з частим розвитком тяжких супутніх захворювань.

Соціальні та техногенні чинники суспільства сприяють останні десятиліття зростання поширеності надмірної ваги. Але необхідно зазначити, що дана проблема є не тільки і не стільки медичною, скільки соціальною - як за генезою та факторами свого розвитку, так і в силу охоплення значної частини населення та внаслідок специфіки соціального становища осіб, які мають надмірну вагу. Більшість цих осіб страждають не лише від хвороб та обмеження рухливості; вони мають низьку самооцінку, депресію, емоційний дистрес та інші психологічні проблеми, зумовлені упередженням, дискримінацією та ізоляцією, що існують по відношенню до них у суспільстві. Оцінка якості життя пацієнтів дозволяє вирішити такі завдання, як визначення ефективності відомих методів лікування; стратифікація пацієнтів на групи та визначення диференційованої тактики лікування та діагностики, пошук нових методів лікування та реабілітації, спрямованих на покращення перебігу захворювання.

Соціальний аспект проблеми полягає в тому, що у життєдіяльності подібних людей існують певні об'єктивні обмеження, спостерігаються численні фактори соціальної депривації цих людей. Розриви у соціальних можливостях між людьми, які мають і не мають зайвої ваги, неухильно наростають, через що погіршується соціальне самопочуття людей із надмірною вагою. Вирішення цього питання можливе лише за допомогою не стільки вузькоспеціальних, скільки широкого комплексу медичних та соціальних заходів.

Мета роботи: дослідження якості життя хворих з надлишком маси тіла та ожирінням у соціально-економічних умовах великого промислового регіону порівняно з контрольною групою.

Матеріали та методи. Було опитано 674 особи, респонденти розподілено за двома групами - контрольна (150 - з нормальним ІМТ (18,5-25 кг/м2) та основна група (524 - ІМТ понад 25 кг/м2).

Інструментарій опитування включав систему індикаторів, які можна умовно об'єднати в наступні змістовні блоки: самооцінка якості життя і соціально-економічного стану; фактори, що впливають на соціальне самопочуття та стан здоров'я, соціальне самопочуття; ціннісні орієнтації та поведінкові стереотипи щодо здоров'я та орієнтація на культуру самозбережної поведінки.

При обробці та аналізі даних використовувалися такі підходи, як виділення змістових результатів, узагальнення показників усередині блоків, встановлення міжблокових зв'язків виділення найбільш значимих їх. Опис зв'язків здійснювалося на основі одновимірного, двовимірного та кореляційного аналізів. Для виявлення внутрішніх взаємозв'язків використовувалися складніші методи: багатовимірний та факторний аналізи, що дозволили виявити приховані змінні, важливі для характеристики якості життя та ставлення до здоров'я, фактори фрустрації.

Результати. Проведено аналіз кореляційних залежностей ступеня ожиріння на ключові параметри якості життя. В обстеженій групі пацієнтів спостерігалася широка зміна сумарних показників якості життя при різних значеннях індексу маси тіла.

Результати дослідження свідчать про відмінності у сприйнятті проблем, пов'язаних зі здоров'ям, залежно від статі та віку, ступеня ожиріння. Переважна більшість респондентів з основної групи (64%) відзначили, що надмірна вага сильно впливає на стан здоров'я. При досить високих оцінках відчуттів щастя і бадьорості, виразом 26% респондентами основної групи згоди із твердженням, що у них чудове здоров'я, 21% відзначили, що за останні 4 тижні сильно нервували, 14,1% відзначали сильну пригніченість, лише 24% відзначали, що більшу частину часу відчувають спокійно та умиротворено. Зайва вага, на думку переважної більшості, насамперед впливає на фізичне самопочуття, респонденти відзначають досить часто болі та неприємні відчуття у голові (73,2 %), занепад сил (71,7 %), 59,1 % – порушення сну.

Досить вагома частина респондентів відзначає вплив зайвої ваги на психоемоційний стан: 34,6% підкреслюють втрату інтересу до звичайно приємної діяльності, 48% - почуття пригніченості вранці, 27,7% - відзначають, що майбутнє взагалі їм здається похмурим, і вони не чекають від нього нічого доброго, 36,6% акцентують увагу на тому факті, що зайва вага перешкоджає до певної міри професійної реалізації, так потрібні додаткові зусилля, щоб приступити до роботи (36,6%).

Необхідно акцентувати увагу на тому, що серед жінок набагато вище тих, хто вважає, що зайва вага сприяє формуванню заниженої самооцінки, тих, хто відчуває почуття невпевненості та боязні бути відкинутим. 35,8% чоловіків погодилися із твердженням, що самооцінка через вагу не така, якою могла б бути, серед жінок, які погоджуються з цим, твердження 74%. 44% жінок відчуваю почуття невпевненості через вагу, серед чоловіків цей показник значно нижчий – 23,2%. Більше половини жінок згодні з тим, що не подобаються собі саме через зайву вагу.

Поряд із зайвою вагою 62,2 % опитаних відзначають, що страждають на гіпертензію, 20,5 % - стенокардію, 65,4 % - остеохондроз, 60,2 % захворювання суглобів, 25,6 % - цукровий діабет, 2,4 % відзначили гіпоталамічний синдром. 85,5% вважає, що має зайву вагу та 7,9% зазначили, що зайвої ваги у них немає. 32,7% відзначили, що мали зайву вагу й у дитинстві.

55% пацієнтів з ожирінням відзначали значне обмеження при виконанні тяжких навантажень, тоді як серед пацієнтів без ожиріння було 26%. Помірні навантаження виконували без обмежень 80% групи без ожиріння і лише 60% - з ожирінням. У той же час відмінності у відповідях при оцінці труднощів у виконанні легких навантажень (підняти і нести сумку з продуктами) достовірно не відрізнялися, хоча також спостерігалася тенденція до великих труднощів у групі з ожирінням. Така ж тенденція була і при оцінці утрудненості в підйомі на кілька сходових прольотів. Значні обмеження зустрічалися однаково рідко в обох групах, але за відсутності ожиріння майже 86% пацієнтів не відзначали будь-яких обмежень, тоді як наявність ожиріння було з помірним обмеженням у підйомі на один сходовий проліт і частка пацієнтів без обмежень була 65%.

Більшість респондентів вживали заходів для того, щоб битися від зайвої ваги. Серед найбільш популярних засобів, які використовувалися для схуднення, на першому місці – дієти, другу позицію займають голодування та розвантажувальні дні, на третій позиції – навантаження та гімнастика, на четвертому харчові добавки, 6,7 % практикували роздільне харчування. У віковому розрізі слід зазначити, що молоді респонденти більше орієнтовані використання для схуднення дієт, розвантажувальних днів і голодування (35, 25 і 22 % відповідно) і вдаються до лікарських препаратів на відміну старшого покоління.

Висновки. Отримані результати дозволяють припускати наявність взаємозв'язку та вплив зайвої ваги та ожиріння на показники якості життя, оскільки саме ожиріння може бути одним із факторів, відповідальних за зниження якості життя порівняно з контрольною групою та детермінуючих процеси соціальної адаптації та можливості соціальної реалізації. При цьому має місце вплив на якість життя інших факторів, що знижує ефекти ожиріння. Потенційними факторами є вік та тривалість захворювання, пов'язаного із зайвою вагою, для яких характерний зворотний зв'язок із показниками ожиріння та які є детермінантами якості життя.

Результати проведеного дослідження свідчать, що більшість респондентів вважають здоров'я в нинішніх соціально-економічних умовах неминучою цінністю, від якої залежить багато в цьому житті: матеріальний добробут, щасливе сімейне життя, просування по службі. У самооцінках здоров'я та перспектив поліпшення стану переважають задовільні оцінки, у хворих на ожиріння оцінки стану здоров'я набагато песимістичніші та меншою мірою задоволені станом порівняно з контрольною групою.

Необхідна переорієнтація громадської думки у бік визнання соціумом ожиріння як хвороби та необхідності соціальної підтримки повних людей. Можна стверджувати, що люди з надмірною вагою становлять одну з наймасовіших спільностей у складі нетипової групи соціального ризику, що об'єднується єдністю свого способу і стилю життя, життєвих шансів, наявних у неї соціальних проблем і відрізняється від інших категорій, що входять до групи ризику, більшою латентністю. цих проблем, невизнанням з боку суспільства та держави самого факту депривації зазначеної категорії, а також специфікою та різновекторністю можливих шляхів подолання соціальної ущемленості.

Бібліографічне посилання

УДК 159.9.072.5 © Євсіна О.В., 2013 ЯКІСТЬ ЖИТТЯ У МЕДИЦІНІ - ВАЖЛИВИЙ ПОКАЗНИК СТАНУ ЗДОРОВ'Я ПАЦІЄНТА (огляд літератури)

Анотація. Наука про дослідження якості життя, пов'язаного зі здоров'ям, не лише зайняла певний щабель у сучасній медицині, а й продовжує прогресивно розвиватись. У статті представлено огляд літературних даних про поняття «якість життя», «якість життя, пов'язане зі здоров'ям», методології, сферах застосування якості життя.

Ключові слова: якість

життя; якість життя, пов'язане зі здоров'ям; опитувальник.

© Evsina O.V., 2013 THE QUALITY OF LIFE IN MEDICINE - IMPORTANT INDICATOR OF PATIENT HEALTH STATUS (відповідь)

Abstract. Спостерігаючи про здоров'я-відносну якість життя не можна грати в важливу роль в сучасному медицині, але також продовжує розвиватися прогресивно. Матеріали зображені на оцінці актуальних даних на концепції "якості життя" і "відношення до здорової якості життя", методології, applications of quality of life.

Key words: quality of life,

health-related quality of life, questionnaire.

Історична довідка та визначення поняття «якість життя». Прогрес розвитку медичної науки, зміна структури захворюваності населення та акцент на повагу до прав пацієнта як особистості призвели до створення нової парадигми розуміння хвороби та визначення ефективності методів лікування. Коли лікарі стали все більше усвідомлювати, що об'єктивне зменшення патологічних змін (даних фізикальних, лабораторних та інструментальних методів обстежень) не обов'язково супроводжується поліпшенням самопочуття хворого і що результатом лікування має бути задоволений хворий,

медицині виник інтерес до якості життя пацієнта В останні роки публікацій, присвячених якості життя в інтернеті, перевищило 4,5 млн., і ця тенденція підвищеної уваги до якості життя зростає з кожним роком. Окрім інформації в Інтернеті, доступні спеціальні методичні посібники та періодичні видання. Таким чином, судячи з частоти використання даного терміна в сучасній літературі, якість життя в медицині є поняттям, що широко використовується, будучи інтегральним показником, що відображає ступінь адаптації людини до хвороби і можливість виконання ним звичних функцій, що відповідають її соціально-економічному становищу.

Термін «якість життя» (КЖ) спочатку з'явився у західній філософії, а надалі швидко впровадився у соціологію та медицину.

Історія досліджень КЖ у медицині починається з 1949 р., коли професор Колумбійського університету США D.A. Карновскій опублікував роботу «Клінічна оцінка хіміотерапії при раку». У ній він на прикладі онкологічних хворих показав необхідність вивчати всю різноманітність психологічних та соціальних наслідків хвороби, не обмежуючись лише загальноприйнятими медичними показниками. Ця робота започаткувала всебічне вивчення особистості пацієнта, і з цієї дати почалася історія науки про КЖ. Власне термін КЖ першим використав 1966 р. J.R. Elkington в «Annals of Internal Medicine» у статті «Медицина та якість життя», загостривши увагу на цій проблемі як «гармонії всередині людини та між людиною та світом, гармонії, до якої прагнуть пацієнти, лікарі та суспільство в цілому» . Офіційно термін КЖ був визнаний у медицині в 1977 р., коли він вперше був включений як рубрика в "Cumulated Index Medicus". У 1970-1980-х роках було закладено основи концепції дослідження КЖ, а в 1980-1990-х - відпрацьовано методологію досліджень КЖ при різних нозологіях.

З 1995 р. у Франції функціонує міжнародна некомерційна організація, що вивчає КЖ – інститут MAPI Research Institute – основний координатор усіх досліджень у галузі КЖ у світі. Інститут щорічно проводить конгреси з дослідження КЖ (International Society for Quality of Life Research)

ISOQOL), впроваджуючи в життя тезу, що метою будь-якого лікування є наближення КЗ хворих до рівня практично здорових людей. Філія ISOQOL в Росії функціонує з 1999 р., а з 2001 р. Концепція дослідження КЖ в медицині, запропонована МОЗ РФ оголошена пріоритетною, пріоритетними визнані і наукові дослідження, які проводяться за допомогою універсальних інструментів, що відповідають вимогам соціальних, регіональних та мовних відмінностей. Попри це, дослідження КЖ нашій країні застосовується недостатньо широко, переважно, під час проведення клінічних досліджень, і написанні дисертаційних работ.

Сьогодні єдиного всеосяжного визначення «якості життя» немає. Нижче наведено визначення, кожне з яких більшою чи меншою мірою відображає поняття «якості життя».

Якість життя - інтегральна характеристика фізичного, психологічного, емоційного та соціального функціонування здорової або хворої людини, заснована на його суб'єктивному сприйнятті (Новік А.А. та співавт., 1999).

Якість життя - ступінь комфортності людини в собі і в рамках суспільства, в якому він живе (Сенкевич Н.Ю., Белевський А.С., 2000).

Якість життя - функціональний вплив стану здоров'я та/або наступної терапії на пацієнта. Таким чином, це поняття суб'єктивне та багатовимірне, що охоплює фізичні та професійні функції, психологічний стан, соціальну взаємодію та соматичні відчуття.

На думку експертів ВООЗ, якість життя – «це індивідуальне співвідношення становища в житті суспільства в контексті культури та систем цінності цього суспільства з цілями даного індивідуума, його планами, можливостями та ступенем загального безладу». ВООЗ були розроблені основні критерії КЖ та їх складові:

фізичні (сила, енергія, втома, біль, дискомфорт, сон, відпочинок);

Психологічні (позитивні емоції, емоції, мислення, вивчення, запам'ятовування, концентрація, самооцінка, зовнішній вигляд, негативні переживання);

Рівень незалежності (повсякденна активність, працездатність, залежність від лікування та ліків);

Суспільне життя (особисті взаємини, суспільна цінність суб'єкта, сексуальна активність);

Навколишнє середовище (благополуччя, безпека, побут, забезпеченість, доступність та якість медичного та соціального забезпечення, доступність інформації, можливість навчання та підвищення кваліфікації, дозвілля, екологія).

У сучасній медицині широке поширення набув термін «якість життя, пов'язане зі здоров'ям» (Health-related quality of life), що позначають оцінку параметрів, асоційованих і не асоційованих із захворюванням, і дозволяють диференційовано визначити вплив хвороби та лікування на психологічний, емоційний стан хворого, його соціальний статус.

Поняття «якість життя» багатовимірне у своїй основі. Його складовими є: психологічний добробут, соціальний благополуччя, фізичний благополуччя, духовний благополуччя.

Методика дослідження якості життя. Єдиних загальнозастосовуваних критеріїв та норм дослідження КЖ не існує. На оцінку КЖ впливає вік, стать, національність, соціально-економічний стан людини, характер її трудової діяльності, релігійні переконання культур-

ний рівень, регіональні особливості та багато інших факторів. Це суто суб'єктивний показник об'єктивності, і тому оцінка КЖ респондентів можлива лише в порівняльному аспекті (хворий – здоровий, хворий на одне захворювання – хворий на інше захворювання) з максимальним нівелюванням всіх сторонніх факторів.

Основні інструменти вивчення КЖ - це стандартизовані опитувальники (індекси і профілі), складені з допомогою психометричних методів. Перші інструменти для дослідження КЖ - психометричні шкали, створені 30-40 років тому для потреб психіатрії, - були коротким конспектом клінічної бесіди лікаря з хворим і спочатку були громіздкими. У США та Європі створено спеціальні центри, які займаються розробкою таких опитувальників. У сучасних опитувальниках ознаки, які у шкалах, відбираються з допомогою методів стандартизації і потім вивчаються великих вибірках хворих. Надалі відібрані ознаки становлять основу для ретельно сформульованих питань та варіантів відповідей, вибраних за методом підсумовування рейтингів.

Таким чином, у міжнародній практиці використовуються стандартизовані опитувальники, апробовані у клінічних дослідженнях та клінічній практиці.

До опитувальників КЖ пред'являють такі вимоги: багатовимірність, простота і стислість, прийнятність, застосовність у різних мовних та соціальних культурах.

Після процедури культурної та мовної адаптації кожен опитувальник піддається перевірці його психометричних властивостей: надійності, валідності та чутливості:

Надійність (reliability) - це здатність опитувальника давати постійні та точні виміри;

Валідність (validity) - здатність опитувальника достовірно вимірювати ту основну характеристику, яка закладена;

Чутливість (sensitivity to change) – здатність опитувальника давати достовірні зміни балів КЖ відповідно до змін у стані респондента (наприклад, у процесі лікування).

Така складна методологія розробки, транскультурної адаптації та апробації опитувальників до їхнього широкого впровадження у клінічну практику повністю відповідає вимогам Good Clinical Practice (GCP).

Новик А.А., Іонова Т.І. пропонує наступну класифікацію інструментів дослідження КЗ.

Залежно від сфери застосування:

1. Загальні опитувальники (для дітей та дорослих).

2. Спеціальні опитувальники:

По областях медицини (онкологія, неврологія, ревматологія тощо).

По нозології (рак молочної залози, виразкова хвороба, ревматоїдний артрит тощо).

Опитувальники, специфічні для певного стану.

Залежно від структури, є:

Профільні опитувальники - кілька цифрових значень, які є профіль, сформований значеннями кількох шкал.

Індекси – єдине цифрове значення.

До найпоширеніших загальних опитувальників належать:

MOS-SF-36 - Medical Outcomes Study-Short Form - Коротка форма оцінки здоров'я.

European Quality of Life Scale - Європейський опитувальник оцінки якості життя.

WHOQOL-ЮОпитувальник КЖ-100 Всесвітньої організації охорони здоров'я.

Nottingham Health Profile - Ноттінгемський профіль здоров'я.

Sickness Impact Profile - Профіль впливу хвороби.

Child Health Questionnaire - Опитувальник здоров'я дитини.

Перші шість із перерахованих вище опитувальників можуть бути використані у дорослих незалежно від стану здоров'я.

Останній опитувальник застосовують з метою оцінки КЖ дітей (молодше 18 років) незалежно від стану здоров'я.

Однією з важливих особливостей дослідження КЖ у дітей є участь у процедурі дослідження дитини та батьків. Батьки заповнюють спеціальну форму опитувальника. Ще однією особливістю дослідження КЖ у дітей є наявність модулів опитувальників за віком.

Загальні запитальники (неспецифічні, що використовуються незалежно від конкретного захворювання) призначені для оцінки КЖ як у здорових людей, так і у хворих незалежно від захворювання, віку або методу лікування. Перевагою загальних запитань є те, що вони мають широке охоплення компонентів КЖ і дозволяють проводити дослідження норм КЖ у здоровій популяції. Однак їх недоліком є ​​низька чутливість до змін КЖ у рамках окремо взятого захворювання. Наприклад, питання «Яку відстань ви можете пройти?» або «Яка інтенсивність болю?» можуть бути корисними для пацієнтів з кардіологічними або онкологічними захворюваннями, але виявляться менш релевантними для пацієнтів з неврологічним захворюванням (наприклад, на епілепсію).

Загальні опитувальники можуть бути нечутливими до найважливіших аспектів конкретної нозології. Щодо цього мають переваги спеціальні запитальники, проте вони не дозволяють порівнювати результати у пацієнтів з різними захворюваннями або зі здоровою популяцією.

Багато розділах медицини розроблені спеціальні опитувальники оцінки КЖ. Вони розглядаються як найбільш чутливі методи контролю за

лікуванням конкретних захворювань, що забезпечується наявністю в них специфічних щодо цих патологій компонентів. За допомогою спеціальних опитувальників оцінюється якась одна категорія КЖ (фізичний або психічний стан), або КЖ при конкретному захворюванні, або певні види лікування:

У кардіології:

The Seattle Angina Questionnaire (SAQ) (1992) - у хворих з ІХС.

Minnesota Living with Heart Failure Questionnaire (1993) - у хворих з ХСН.

Вивчення якості життя при аритмії (1998) – у хворих з аритмією та інші.

У пульмонології:

Asthma Symptom Checklist (1992) – у хворих з бронхіальною астмою

St George's Hospital Respiratory Questionnaire (SGRQ) (1992) та інші.

У ревматології:

Arthritis Impact Measurement Scales (AIMS, AIMS2, AIMS2-SF) (1980, 1990, 1997) та інші – у хворих із захворюваннями суглобів (ревматоїдним артритом, остеоартритами, анкілозуючими спондилоартритами) та інші.

Кожен опитувальник відрізняється обсягом дослідження, часом, необхідним заповнення анкет, способами заповнення і кількісної оцінкою показників КЖ. Більшість опитувальників перекладено на всі основні мови з відповідною адаптацією до них.

Але не все гладко у цій науковій галузі. Крім прихильників методу, є противники вивчення КЗ та створення опитувальників. Так, Wade D. у своїй відомій книзі "Measurement in Neutrogical Reabiltation", пише, що не маючи чіткого визначення КЖ, неможливо виміряти. Він і його співавтори вважають, що КЖ -поняття настільки індивідуальне, настільки залежить від рівня культури,

вання або інших факторів, що його неможливо виміряти або оцінити, крім того, крім захворювання на оцінку якості життя впливає ще безліч інших факторів, які не враховуються при формуванні опитувальників.

Цілі вивчення якості життя в медицині. У книзі «Посібник з дослідження якості життя у медицині» Новик А.А., Іонова Т.І. звертають увагу на два ключові аспекти. З одного боку, концепція дозволила повернутися на новому витку еволюції до найважливішого принципу клінічної практики «лікувати не хворобу, а хворого». Не цілком чітко окреслені раніше завдання в лікуванні пацієнтів з різними патологіями, які вдягалися в розмиті вербальні категорії, набули визначеності та ясності. Відповідно до нової парадигми, КЖ пацієнта є або головною, або додатковою метою лікування:

1) КЗ є головною метою лікування пацієнтів при захворюваннях, що не обмежують тривалість життя;

2) КЗ є додатковою метою лікування пацієнтів при захворюваннях, що обмежують тривалість життя (головною метою у цій групі є збільшення тривалості життя);

3) КЖ є єдиною метою лікування пацієнтів в інкурабельній стадії захворювання.

З іншого боку, нова концепція пропонує добре розроблену методологію, що дозволяє отримати достовірні дані про параметри КЖ пацієнтів як у клінічній практиці, так і при проведенні клінічних досліджень.

Застосування дослідження КЖ у практиці охорони здоров'я великі:

Стандартизація методів лікування;

Експертиза нових методів лікування з використанням міжнародних критеріїв, прийнятих у більшості розвинених країн.

Забезпечення повноцінного індивідуального моніторингу стану хворого з оцінкою ранніх та віддалених результатів лікування.

Розробка прогностичних моделей перебігу та результату захворювання.

Проведення соціально-медичних популяційних досліджень із груп ризику.

Розробка фундаментальних принципів паліативної медицини.

Забезпечення динамічного спостереження за групами ризику та оцінки ефективності профілактичних програм.

Підвищення якості експертизи нових лікарських засобів.

Економічне обґрунтування методів лікування з урахуванням таких показників, як «ціна-якість», «вартість-ефективність» та інших фармакоекономічних критеріїв.

Слід зазначити, що оцінка КЗ може стати обов'язковою умовою при випробуванні лікарських засобів, нових медичних технологій та методів лікування на будь-якому етапі, включаючи 2-4 фази випробування лікарських засобів. Критерії КЗ незамінні в порівнянні різних підходів до лікування:

Якщо лікування є ефективним, але токсичним;

Якщо лікування тривале, можливість ускладнень низька, і пацієнти не відчувають симптомів захворювання.

Вивчення КЖ хворого до початку і в процесі терапії дозволяє отримати цінну інформацію про індивідуальну реакцію людини на хворобу та лікування. Основний принцип М.Я. Мудрова «лікувати не хвороба, а хворого» може бути реалізований під час використання оцінки КЖ.

Дослідження якості життя є високоінформативним інструментом, який визначає ефективність системи надання медичної допомоги та дозволяє дати об'єктивну оцінку якості медичної допомоги на рівні головного його споживача – хворого. Нині проблема підвищення якості життя (зокрема у медицині) є ключовим у державній політиці Росії.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:

1. Новик А.А., Іонова Т.І. Посібник із дослідження якості життя у медицині. 2-ге видання/під ред. акад. РАМН Ю.Л. Шевченка. М: ЗАТ «Олма Медіа Груп, 2007. 320 с.

2. Новик А.А., Іонова Т.І. Дослідження якості життя у медицині. Навчальний посібник для ВНЗ / за ред. Ю.Л. Шевченка. М: ГЕОТАР-МЕД. 2004.

3. Шевченко Ю.Л. Концепція дослідження якості життя у охороні здоров'я Росії Вісник Міжнаціонального Центру дослідження якості життя, 2003. С.3-21.

4. The WHOQOL Group // World Health Forum. 1996. V. 17. №4. P. 354.

5. World Health Organization. Quality of life group. What is it Quality of life? Wid. Hth. Forum. 1996. V.1. P.29.

6. http://www.quality-life.ru/

7. Cultural Adaptation of QoL Instruments // News Letter QoL. 1996. N 13. P. 5.

8. Juniper E.F. Від Genetics to QoL. The Optimal Treatment and Management of Asthma. Hogrete & Huber Publishers, 1996.

9. Juniper E.F. та ін. /Визначення мінімальної зміни в умовах-специфічної якості життя літератури /J. Clin. Epidemiol. 1994. V. 47. №1. P. 81-87.

10. Карновскій Д.А. та ін. / Evaluation of Chemotherapeutic Agenta / Ed. by Maclead C.M. Columbia University Press, 1947. P. 67.

11. Elkinton J. R. Medicine and quality of life // Annals of Internal Medicine. 1966. Vol. 64. P. 711-714.

12. Новик А.А., Іонова Т.І., Кайнд П. Концепція дослідження якості життя в медицині. СПб.: Елбі, 1999. 140 с.

13. George M.R. та ін. Як сприятливий освітній program не дає клінічним outcome measures in inner-city patients with asthma // Arch. Intern. Med. 1999. V. 159. № 15. P. 1710.

14. McSweeny AJ, Grant I., Heaton RK. та ін. Life quality of patients with chronic obstructive pulmonary disease. / Arch Intern Med. 1982. Р.473-478.

15. Wenger N.K., Mattson M.E., Furberg C.D. та ін. Assessment of Quality of Life in Clinical Trials of Cardiovascular Therapies // Am.J.Cardiol. 1984. – Vol.54. -P.908-913.

16. http://www. isoqol. org/

17. Ковальов В.В. Роль психічного фактора у походженні, перебігу та лікуванні соматичних хвороб. М.: 1972. 47 с.

18. Сенкевич Н.Ю. Якість життя предмет наукових досліджень про пульмонології / Н.Ю. Сенкевич // Тер. архів. 2000. Т. 72, №3. С.36-41.

19. Cella D. Місування якості життя в palliative care. Seminars in Oncology 1995:73-81.

20. Schipper H., Clinch, JJ, Olweny C.L. Quality of life studies: definitions and conceptual issues, In Spilker B Quality of life and Pharmacoeconomics in Clinical Trials // Lippincott-Raven Publishers:Philadelphia. 1996. P.11-23.

21. Bowling A. Measuring Disease: для оцінки конкретних розмірів конкретних умов життя сфер. - Buckingham: Open University Press, 1996. 208 p.

22. Aaronson N.K. Quality of life assessment in cliical trials: methodologic issues// Control Clin. Trials. 1989. Vol.10. P.195-208.

23. Bowling A. Measuring Health: Review of quality of life measurement scales// 2nd edition. - Open University Press: Philadelphia, 1997. 160 грн.

24. Гурильова М.Е., Журавльова М.В., Алеєва Г.М. Критерії якості життя у медицині та кардіології // Російський медичний журнал, т.14. №10. 2006. С.761-763.

25. Чучалін А.Г., Сенкевич Н.Ю. Білявський О.С. Методи оцінки якості життя хворих на хронічні обструктивні хвороби легень: Посібник для лікарів. М., 1999.

26. Aaronson N.K., Cull A., Kaasa S., Sprangers M. European Organization for Research and Treatment of Cancer (EORTC) modular approach to quality of life assessment in oncology // Int.J.Ment. Health. 1994. Vol.23. P.75-96.

27. Bullinger M., Power MJ, Aaronson N.K. та ін. Creating and evaluating cross-cultural instruments// Quality of life and Pharmacoeconomics in Clinical Trials. 2nd edition. Philadelphia: Lippincott-Raven Pulishers, 1996. P.659-668.

28. Calvert M, Blazeby J, Altman DG та т.д. JAMA. 2013 Feb 27; 309 (8): 814-22.

29. Pollard W.E., Bobbitt RA, Berner M. et al. The sickness impact profile: надійність здоров'я статуя міри // Медичне лікування. 1976. Vol. 14. P. 146-155.

30. Staquet MJ. Quality of life assessments in cliical trials/ Oxford University Press: Oxford, New York, Tokyo, 1998. 360 p.

31. User's guide to Implementing Patient-Reported Outcomes Assessment в Clinical Practice, International Society for Quality life Research, 2011.

32. Guideline for Good Clinical Practice. ICN Harmonised Tripartite Guideline / Recommended for Adoption на 4-му етапі ICN Process on 1 May 1996 by ICN Steering Committee / WHO. Geneva, 1996. 53 p.

33. Ware J.E. SF-36 Фізичні та медичні медичні сумарні курси: User's Manual / J.E. Ware, M. Kosinski, S.D. Keller.

34. Anderson R.T., Aaronson N.K., Wilkin D. Critical review of international assessments of health-related quality of life // Qual. Life Res. 1993. Vol.2. p. 369-395.

35. Murphy B, Herrman H, Hawthorne G, Pinzone T, Evert H (2000). Australian WHOQoL instruments: User's manual and interpretation guide. Australian WHOQoL Field Study Centre, Melbourne, Australia.

36. McEwen J, McKenna S: Nottingham Health Profile. In Quality of Life and Pharmacoeconomics в Clinical Trials. Second edition. Edited by Spilker B. Philadelphia, Lippincott-Raven Publishers; 1996. Р. 281-286.

37. Bergner M, Bobbitt RA, Carter WB, Gilson BS. The Sickness Impact Profile: розвиток і завершення оцінки здоров'я статусу. // Med Care. 1981. 19 (8). Р.787-805.

38. Landgraf JE, Abetz LN. Functional status and well-being of children representing three cultural groups: initial self-reports using CHQ-CF87 // Psychol Health 1997. 12 (6). Р. 839-854.

39. Коц Я.І., Лібіс Р.А. Якість життя у хворих на серцево-судинні захворювання // Кардіологія. 1993. № 5. С. 66-72.

40. Лібіс Р.А. Оцінка ефективності лікування хворих на хронічну серцеву недостатність з урахуванням динаміки показників якості життя: Дис. ... к.м.н. Оренбург, 1994.

41. Лібіс Р.А., Прокоф'єв А.Б., Коц Я.І. Оцінка якості життя в хворих з аритміями // Кардіологія. 1998. № 3. С. 49-51.

42. М'ясоїдова Н.А., Тхостова Е.Б., Білоусов Ю.Б. Оцінка якості життя за різних серцево-судинних захворюваннях // Якісна клініч. практика. 2002. № 1.С.53-57.

43. Розвиток і випробування Seattle Angina Questionnaire: як новий функціональний статус міри для коронарної artery disease / J.A. Spertus // Journal of American College of Cardiology. 1995. Vol. 78. P. 333-341.

44. Rector TS, Kubo SH, Cohn JN. Patients" self-assessment of their congestive heart failure. Part 2: Content, reliability and validity of a new measure, the Minnesota Living with Heart Failure questionnaire. // Heart Failure. 1987. Р. 198-209.

45. Лібіс Р.А. Оцінка якості життя хворих на аритміями / Р.А. Лібіс, А.Б. Прокоф'єв, Я.І. Коц // Кардіологія. 1998. № 3. С. 49-51.

46. ​​Juniper EF, Buist AS, Cox FM, Ferrie PJ, King DR. Зображення з standardized version of Asthma Quality of Life Questionnaire // Chest. 1999 р. May; 115(5). Р.1265-1270.

47. Jones P.W., Quirk F.H., Baveystock C.M. The St. George"s Respiratory Questionnaire. // Resp Med. 1991; Vol. 8. P.525-531.

48. Meenan R.F., Gertman P.M., Mason J.H et al. The arthritis impact measurement scales // Arthritis and Rheumatism. 1992. Vol.25 № 9. P.1048-1053.

49. Ren X.S., Kazis L., Meenan R.F. Short-form arthritis impact measurement scales 2 tests reliability and validity among patients with osteoarthritis // Arthritis Care and Research. 1999. Vol.12 №3. Р.163-173.

50. Пушкарь Д.Ю., Дьяков В.В., Берніков О.М. Якість життя – нова парадигма медицини // Фарматека №11. 2005. С. 15-16.

51. Wade D. "Measurement in Neutrogical Reabiltation" Oxford: Oxford University Press. 1992.